VIII-Спецслужбы - досье > 04-Войсковые структуры правоохранительного блока СССР (1918-1957)
29-й кавполк ВВ НКВД
Коршунов Евгений:
Дорогие форумчане!
Я хотел найти какую-либо информацию о 29-ом кавполку ВВ НКВД. В нем служил мой дед - Старшина Коршунов Гавриил Иванович. Знаю что он был сформирован в г.Мары Туркменской ССР. Участвовал в оборонительных боях и освобождении г. Ростов-на-Дону. Имеется медаль "За оборону Кавказа". В Удостоверении к медали выданной 18 ноября 1944 года указано что командиром полка был полковник Литовченко. Если кто-либо имеет какую-нибудь информацию о боевом пути данного полка - поделитесь пожалуйста.
С Уважением.
Sobkor:
Евгений, добрый вечер!
Прошу по возможности предоставить в наше распоряжение сканы с сохранившихся документов и фронтовых фотографий Вашего дедушки.
В течение ближайшего получаса выставлю энциклопедическую справку на 29-й кп ВВ НКВД-МВД СССР от многоуважаемого историка спецслужб Сергея Леонидовича Чекунова (г. Москва)...
Sobkor:
Энциклопедическая справка от многоуважаемого историка спецслужб Сергея Леонидовича ЧЕКУНОВА (г. Москва):
- 29-й кавалерийский полк оперативных войск НКВД СССР сформирован в туркменском областном центре городе Мары по мобразвёртыванию 18-м кавалерийским полком оперативных войск НКВД СССР. С момента своего рождения - в составе 77-й отдельной кавалерийской бригады оперативных войск НКВД СССР. Период сформирования – не позднее 11 сентября 1941 года.
С января 1942 года – в составе внутренних войск НКВД-МВД СССР.
Был переброшен на Кавказ, но точная дата передислокации пока неизвестна.
С 1943 года постоянно дислоцировался в городе Пятигорске Ставропольского края.
В период дислокации на Кавказе сначала находился в прямом подчинении Управления внутренних войск НКВД Северо-Кавказского округа, но затем был введён в состав 8-й стрелковой дивизии внутренних войск НКВД-МВД СССР.
В составе действующей армии в период с 15 сентября 1942 по 8 апреля 1943 гг.
Расформирован не ранее 1946 года.
Командиры полка (последовательно):
майор Рочегов Матвей Иванович;
майор Мухин Григорий Акимович;
майор Заблоцкий Николай Константинович;
майор Мухин Григорий Акимович;
подполковник (впоследствии – полковник) Литовченко Пётр Иванович.
VV-nik:
В 2008 г. майском номере журнала "Слово честі" ВВ МВД Украины была опубликована статья о семейной паре ветеранов, проживавших тогда (дай Бог им здоровья!) во Львове: это подполковник в отставке Николай Иванович Шайнога, бывший связист ВВ, и его супруга Мария Андреевна (дев. фамилия - Мирвода).
так вот как раз Мария Андреевна служила в 29-м кавполку НКВД! Ее мобилизовали в 1942-м, после окончания Грозненского медтехникума. Дальше - цитаты из материала Юрия Ваврисюка (на украинском языке)...
Марія Андріївна Мирвода народилась 22 грудня 1923 року у місті Ольгінка, що на Донеччині. Після закінчення «семирічки» 1939 року вступила до медтехнікуму, що у місті Грозному. 1942 року, після закінчення навчання, її направили до Галашського району Чечні, де вона працювала фельдшером, проте з наближенням фронту її, як медпрацівника, мобілізували і направили в 29-й кавалерійський полк Грозненської дивізії військ НКВС. Це з’єднання брало участь в обороні Грозного та Гудермеса – міст, назви яких нині асоціюються насамперед із сумнозвісними подіями кривавого збройного конфлікту у Чечні, що тліє й досі. Проте влітку 1942-му тут проходили оборонні рубежі, на яких воїни військ НКВС зупинили переважаючі сили вермахту, що рвалися до Грозненських нафтових промислів…
Фронтова робота Марії Андріївни полягала у наданні першої допомоги пораненим та виносі їх з поля бою, причому обов’язково – із особистою зброєю. «Як така тендітна дівчинка змогла витягнути мене, здорованя-моряка?» – якось дивувався один з тяжкопоранених бійців. Як – й сама не знає, але вона справлялася: виносила на плечах, витягувала на плащ-палатках скалічених, пошматованих кулями та осколками, важких чоловіків, багатьом із них врятувавши життя…
Весною 1942 року, у ході наступу німецько-фашистських військ на Кавказ на деяких ділянках фронту бійці 49-ї і 56-ї армій, не витримавши потужного тиску противника, почали в паніці відступати. 29-му кавполку військ НКВС було наказано виставити загороджувальні загони в районі Моздока. Висунутись на визначений рубіж по дорозі, що проходила вузькою ущелиною, було неможливо через зустрічний потік відступаючих бійців Червоної Армії. Саме тут Марія Андріївна стала свідком випадку, коли командир загону був змушений особисто дати кілька кулеметних черг… під ноги відступаючих. Присоромивши втікачів, прикладом рішучих дій кавалеристи їх змусили повернутися на рубіж оборони, на якому вони і вистояли – разом, пліч-о-пліч…
Марія Андріївна. і Микола Іванович свідчать і стверджують: загороджувальні загони військ НКВС створювались не з метою стрільби у відступаючих, а як оперативний резерв для ліквідації ворожих проривів. Так, жорсткість при цьому була потрібна, але тільки для зупинки, збору, перегрупування розрізнених, деморалізованих частин. Обидва фронтовики неодноразово на власні очі бачили, як у підрозділи таких частин терміново призначалися офіцери з частин військ НКВС, і після наведення порядку ці частини поверталися на передову…
Микола Іванович за час війни не бачив жодного випадку розстрілу відступаючих. Марія Андріївна пригадує: якось у госпіталі, де вона служила, було заарештовано пораненого – з’ясувалося, що це був «самостріл», якого за рішенням військового трибуналу було розстріляно. Закони воєнного часу були справді суворими – проте зауважимо, що й нині, у мирний час, самоскалічення з метою ухилення від військової служби є тяжким злочином…
Бойовий шлях 29-го кавалерійського полку проліг від Грозного до Ростова, частина знов брала участь у обороні Кавказу, з боями вийшла до міжріччя Дону та Волги, знову повернулася до Ростову, а звідти – вирушила у Калмикію, на боротьбу… з німецьким десантом. Деякі представники місцевого населення перейшли на бік ворога – від них німці отримали коней та провідників. Коли ескадрон 29-го полку на чолі із старшим лейтенантом Долговим почав наздоганяти одну з груп ворожих десантників, вони, використовуючи місцевий рельєф, залягли та поклали своїх коней. Саме Марія Андріївна, що їхала на фланзі свого роз’їзду, помітила ворогів, які й гадки не мали, що їх буде так швидко виявлено. Десантну групу була оточено і у бою знищено, її рештки здалися у полон, у тому числі і зрадник-провідник – саме він засвідчив, що першою їх виявила дівчина-вершниця…
За участь у цій операції молодшого сержанта Мирводу було нагороджено медаллю «За отвагу».
Марія Андріївна розповідає, що загалом під час війни вона подолала у сідлі, на одному і тому ж коні, понад 2,5 тисячі кілометрів! Читачу, чи відомі історії людства ще приклади такої витривалості жінок-вершників? Здається, жодних амазонок, реальних чи міфічних, не можна порівняти з цією жінкою!
Її вірний кінь мав ім’я Дурачок – проте це була напрочуд розумна тварина. Якось у районі Батайська Марія Андріївна їхала у хвості полкової колони, і, побачивши, що дорога вигнулась дугою, чомусь вирішила поїхати напряму, щоб скоротити відстань. Раптом вона зауважила, що кінь поводиться якось дивно: то робить широкі кроки, то йде риссю. Тим часом здалеку, з голови колони, начальник штабу почав їй кричати, подавати жестами сигнали – адже, санінструктор заїхала… на мінне поле! Напевно, кінь якось відчував міни – і не наступив на жодну, врятувавши життя необережній вершниці. Невипадково Марія відмовляла собі у солодкому, віддаючи пайковий цукор своєму Дурачку – а той був справжній ласун…
Після бойових дій в Калмикії та на Ставропольї 29-й кавполк був направлений в район Ростова, де німці займали глибоко ешелоновану оборону. Червона Армія звільняла місто з тяжкими боями – і знову нескінчений потік поранених, тяжка робота медиків… Саме тут Марії Андріївні довелося особисто вбити ворожого солдата: під час бомбування вона вирішила сховатись у напівзруйнованому будинку, де й наштовхнулася на німця – це був навідник авіації з радіостанцією. Почувши кроки дівчини по битій цеглі, він обернувся, і щосили вдарив Марію прикладом карабіна. Німцю заважив провід від навушників – впавши, санінструктор встигла на мить його випередити, вихопивши пістолет і впритул застреливши ворога… Вона, юна дівчина, майбутня мати, медик вбила людину – навіть сьогодні Марія Андріївна не може згадувати про це без сліз…
Після звільнення Ростова 29-й кавполк військ НКВС було направлено до П’ятигорська і незабаром розформовано. Марію Андріївну направили для подальшого проходження служби у госпіталь 21-ї стрілецької бригади військ НКВС – операційною медсестрою. Саме у лавах цього з’єднання вона зустріла офіцера-зв’язківця молодшого лейтенанта Шайногу, наші герої познайомились і покохали один одного...
Sobkor:
VV-nik, спасибо за столь интереснейшее дополнение!
Навигация