Перейти в ОБД "Мемориал" »

Форум Поисковых Движений

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Расширенный поиск  

Новости:

Автор Тема: Чаленко Иван Терентиевич, командир 15 гв кд  (Прочитано 19030 раз)

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Ищу фото командира 55-й (15 гвардейской) кавалерийской дивизии И.Т.Чаленка, интересные факты биографии. Надеюсь на помощь форумчан.
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
А в связи с чем интерес к личности генерала И.Т. Чаленко?
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Дело в том, что 15-я гвардейская кавалерийская дивизия принимала участие в освобождении Турийского района Волынской области. Я занимаюсь историей боевых действий на территории нашей области, собираю материалы о всех обьединениях, соединения, частях, которые здесь воевали и их командирах. Одной из малоизученных страничек истории освобождения Волыни является наступление частей 7-го гвардейского кавалерийского корпуса на Владимир-Волынском направлении в апреле 1944 года. Буду рад любой помощи.
Записан
Сергей

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Буду благодарен. На сегодня имею о генерале Чаленко следующие сведения.
Иван Чаленко родился в 1896 году в крестьянской семье. Начал воевать в годы Гражданской. О подвигах и невероятной отваге Чаленко знала вся Первая конная армия. За бои с белыми армиями был награжден орденом «Красное Знамя". В середине двадцатых воевал с басмачами в Средней Азии. За проявленных личное мужество и героизм в районе кишлака Шур-Тюбе 2 апреля 1925 года приказом РВС от 20.03.1926 наездник - инструктор 84-го кавалерийского полка И.Т.Чаленко был награжден вторым орденом «Красное Знамя". В бой с гитлеровцами полковник Чаленко вступил в июне 1941 года под Барановичами, будучи заместителем (по строевой части) командира 209-й механизированной дивизии 17-го механизированного корпуса Западного фронта. В феврале 1943 года командир 15-ї гв кд во время рейда по тылам гитлеровцев в районе Донбасса особенно отличился в бое за местечко Чернухино. Будучи раненым, полковник Чаленко продолжал руководить боем. В критической для советских кавалеристов ситуации комдив 15-ї гвардейской сумел сплотить из разрозненных подразделов 7-го гвардейского кавалерийского корпуса боевые части, организовать прорыл и соединиться с частями 3-й гвардейской армии, которые продвигались на встречу. 31 марта 1943 Ивану Терентиевичу Чаленко было присвоено военное звание «гвардии генерал-майор. Генеральскую форму своему прежнему ординарцу Ивану Чаленку торжественно вручал лично его первый командарм Семен Михайлович Буденный. В послевоенные годы  продолжил службу в Вооруженных Силах. Уволен в отставку в 1960 году. Жил в Ростове-на-Дону. Умер в 1981 году.
А может у Вас есть фото?
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Скана с подлинника точно нет, а только из книг...
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Вполне подойдет. Спасибо
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
 Клас. Огромное спасибо. Надеюсь фотокопия документа займет достойное место в музее.
Попутный вопрос не по теме - Ви українською володієте?
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Разговорной речью нет, а вот грамматикой когда-то - вполне: освоил украинский письменный в бытность своей службы в качестве начальника отдела газеты МВД Украины «Именем Закона». Газета, некогда двуязычная, в году 1993-м перешла полностью на украинский. И хотя сугубо, главным образом, под меня, держали штатных переводчиков, украинский письменный потребовался мне чтобы править рукописи подчинённых…
Но летом 1995 года я перевёлся на родину в Россию и былые навыки основательно подзабылись за абсолютной ненадобностью…
Записан

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Клас. Огромное спасибо. Надеюсь фотокопия документа займет достойное место в музее.

"Пробейте" интересующих Вас персон по http://www.podvignaroda.ru/
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #10 : 17 Ноября 2010, 18:24:32 »
Вопрос о владении украинским был не совсем праздным. Скидываю ссылку на свой сайт (он посвящен боевым действиям на территории Волыни. Если у Вас будет время почитайте (понимаю, что Вы очень занятой человек, но все же). Возможно у Вас будут какие то коррективы, замечания, предложения. Сайт на украинском. О боях за освобождение Волыни в каталоге статей - Бои местного значений. Там 5 частей.
 http://yarovenkosp.ucoz.ru
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #11 : 17 Ноября 2010, 18:51:14 »
У меня в отношении боёв за Волынь есть хроника обороны застав 98-го Любомльского пограничного отряда войск НКВД СССР, а также список потерь за волынские гарнизоны 14-й стрелковой дивизии войск НКВД СССР по охране делезных дорог (штадив - город Вильнюс)...
Записан

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #12 : 17 Ноября 2010, 18:52:35 »
...Плюс разрозненные воспоминания офицеров 14-й гв. кд, чудом вырвавшихся в 1944 году из Ковельского "котла"...
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #13 : 17 Ноября 2010, 18:54:20 »
1941 годом сейчас занимаюсь в плотную.  Кое какая информация уже есть в т.ч. и по 98-му и по 90 ПО. Очень рад буду любой информации. Готов поделиться также.
Записан
Сергей

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #14 : 17 Ноября 2010, 18:57:33 »
А вот за воспоминания солдат и офицеров 14 гв кд отдельной спасибо. Только вот котел был не совсем Ковельский, а в районе сел Гайки-Овлочин-Мосыр. Там кавалеристы в апреле-мае 1944 дрались вместе с партизанами соединения А.Ф.Федорова и бойцами 27-й Волынской дивизии пехоты АК. Описание боев есть и на моем сайте. Хотя на полноту конечно не претендую. Также использовал воспоминания ветеранов дивизии, местных жителей
« Последнее редактирование: 17 Ноября 2010, 21:25:14 от voenkom »
Записан
Сергей

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #15 : 17 Ноября 2010, 19:08:18 »
http://www.angrapa.ru/forum/index.php?showtopic=219&st=400 - здесь (сообщение №  403) черновой вариант энциклопедической справки на 98-й пого/пгп.
Впоследствии я его переработал, но оригинал где-то на дисках в Калининграде...
Записан

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #16 : 17 Ноября 2010, 19:20:37 »
http://forum.patriotcenter.ru/index.php?topic=1312.0 - вот здесь энциклопедическая справка на старшего сержанта С.Я. Ткаченко (1913-1945), старшину гарнизона по охране железнодорожного моста через реку мост реки Припять «146 км» 4-го стрелкового батальона 212-го стрелкового полка 14-й стрелковой дивизии войск НКВД СССР по охране железных дорог. Он служил и погиб на Волыне...
Записан

Sobkor

  • Новичок
  • Участник
  • *
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 61 145
  • Ржевцев Юрий Петрович
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #17 : 18 Ноября 2010, 18:52:54 »
А вот за воспоминания солдат и офицеров 14 гв кд отдельной спасибо. Только вот котел был не совсем Ковельский, а в районе сел Гайки-Овлочин-Мосыр. Там кавалеристы в апреле-мае 1944 дрались вместе с партизанами соединения А.Ф.Федорова и бойцами 27-й Волынской дивизии пехоты АК. Описание боев есть и на моем сайте. Хотя на полноту конечно не претендую. Также использовал воспоминания ветеранов дивизии, местных жителей

Там в лесах кавалеристы наткнулись на... польское кадровое формирование. Якобы эта была дивизия. Польские солдаты и офицеры скрывались в лесной чаще с 1939 года вместе со своими семьями. Они примкнули к нашим кавалеристам и это позволило последним вырваться из кольца окружания...
Записан

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #18 : 18 Ноября 2010, 19:17:17 »
Не совсем так. 27-я Волынская дивизия пехоты была организована в январе 1944 года, в апреле 1944 была введена в состав Войска Польского с одновременным подчинением Эмигрантскому правительству в Лондоне, а для решения оперативных задач - командованию 47-й армии. Скрываться в лесу с 1939 года было практически невозможно. В 1940 году на Волыни семьи польских офицеров, т.н. "осадников", которые получили земельные наделы на территории Западной Украины после окончания 1-й мировой и Советско-Польской войны, а также семьи лиц корпуса лесной стражи (по современному егеря, лесники) были репрессированы и вывезены в северные районы СССР (в основном Архангельская область).  С ноября 1939 года район Мосырских лесов - пограничная зона.В 1941 году через эти леса отходили части 15-го ск 5-й армии, 90-го и 98-го По. Да и Волынские леса это не тайга.
Подробней о 27-й ВПД по ссылке http://forum.milua.org/viewtopic.php?f=8&t=8406
 или на моем сайте (ссылку давал районне - там Частина 1. Зародження 27 Впд
Записан
Сергей

voenkom

  • Опытный пользователь
  • Участник
  • ***
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 211
    • WWW
Re: генерал-майор Чаленко Иван Терентиевич
« Reply #19 : 18 Ноября 2010, 19:23:53 »
В принципе, чтобы меньше искать выкладываю материал по 27-й Впд здесь:
З історії 27-ї Волинської дивізії піхоти
Впливовою військовою силою на Волинській землі були польські загони Армії Крайової, які 14 лютого 1942 року були переформатовані із Союзу збройної боротьби ( Związku Walki Zbrojnej - ZWZ). Округ "Волинь" (Okręg Wołyń AK (kryptonim "Konopie") територіально знаходився в старих кордонах Воєводства Волинського. До складу округу входили:
регіональний інспекторат Ковель "Кузня" (Inspektorat Rejonowy Kowel "Kuźnia"); район Ковель – місто АК "Клин" (Obwód Kowel-Miasto AK "Klin") з відділами Ковель – центр, Ковель ІІ Ковель – Гірка, , Ковель – Зелена (Odcinek Kowel-Śródmieście, Odcinek Kowel II, Odcinek Kowel-Górka, Odcinek Zielonka pod Kowlem); район Ковель – Терен АК (Obwód Kowel-Teren AK) з відділами Турійськ, Голоби; район Любомль АК "Кувадла" (Obwód Luboml AK "Kowadło") з відділами Любомль, Чмикос, Островський, Ягодин;
регіональний інспекторат Луцьк "Місяць" (Inspektorat Rejonowy Łuck "Łuna"), котрий у свою чергу був поділений на райони: Луцьк АК "Лан" (Obwód Łuck AK "Łan") з відділами Луцьк – Північ, Луцьк – Центр, Луцьк – Красне, Торчин, Несвіч (Odcinek Łuck-Północ, Odcinek Łuck-Śródmieście, Odcinek Łuck-Krasne, Odcinek Torczyn, Odcinek Nieświcz); район Ківерці (Obwód Kiwerce AK "Łąka") з відділами Ківерці, Пшебраже, Арматнів, Цумань – Олика, Рожище, Переспа; район Горохів АК "Лом" (Obwód Horochów AK "Łom") з відділами Горохів, Киселин; район Володимир – Волинський АК "Лава" (Obwód Włodzimierz Wołyński AK "Ława" ) з відділами Володимир – Волинський – Місто, "Схід", "Підень", "Північ" (Odcinek Włodzimierz Wołyński-Miasto, Odcinek "Wschód", Odcinek "Południe", Odcinek "Północ");
регіональний інспекторат Рівне "Бровар" (Inspektorat Rejonowy Równe "Browar") з районами Рівне "Блиск" (Obwód Równe AK "Błysk") Здолбунів (Obwód Zdołbunów AK "Brzeg") , Костопіль (Obwód Kostopol AK "Bór" );
регіональний інспекторат Дубно "Домброва" (Inspektorat Rejonowy Dubno "Dąbrowa" ) з районами Дубно (Obwód Dubno AK "Dźwig") та Кременець (Obwód Krzemieniec AK "Dzwon");
самостійний район Сарни АК "Став" (Samodzielny Obwód Sarny AK "Staw").
Улітку 1942 року комендантом округу Волинь (центр знаходився в місті Ковель) був призначений підполковник (з 1943 року полковник) Казимир Доміан Бомбінський на псевдо "Лубонь" (płk. Kazimierz Damian Bąbiński ps. "Luboń").
Казимир Бомбінський був кадровим військовим. Початок військової кар’єри Бомбінського припав на 1914 рік, коли рядовим вступив до 1-ої бригади Легіонів польських Австро – Угорської армії. Був двічі поранений, учасник боїв на Волині під час Брусиловського прориву. 1917 року дезертирував з цісарської армії і вступив до підпільної Польської організації військової (Polskiej Organizacji Wojskowej), яка була фундатором збройних сил незалежної Польщі. У листопаді 1918 у складі свого рідного 5 піхотного полку 1-ї піхотної дивізії Легіонів Польських приймав участь у бойових діях проти ЗУНР в районі Львова. У 1919 році поручник Бомбінський став командиром роти і воював під Лідою, Вільно (Вільнюсом), брав участь у київському наступі польської армії. У 1920 році був призначений на посаду ад’ютанта командира 5 пп ЛП, приймав участь у бойових діях проти наступаючих частин Червоної армії під Білостоком. По закінченні війни отримав звання капітана і продовжив службу офіцером штабу 1-ї піхотної дивізії у Вільно, згодом був призначений на посаду начальника відділу управління кадрів Корпусу охорони кордону (Korpusu Ochrony Pogranicza), згодом отримав посаду командира батальйону цього корпусу і звання майора, а напередодні 2 світової війни – 27 серпня 1939 року отримав призначення на посаду командиром 5 піхотного полку і звання „підполковник”. З самого початку оборонної війни на німецько – польському фронті. В бою під Сорочином потрапив до німецького полону. У листопаді 39-го здійснив втечу з табору для військовополонених, таємно пробрався до Варшави і встановив зв’язок польським військовим підпіллям. Незабаром підполковника Бомбінського призначили начальником відділу бойової підготовки піхоти 3 відділу головного штабу ZWZ. Після реорганізації округів ZWZ - АК і відокремлення від округу Львів став комендантом округу "Волинь" Армії Крайової. Полковник Бомбінський був прихильником силової лінії по відношенню як до УПА, так і місцевого українського населення. Ця точка зору кадрового військового зустріла неприйняття окружним Делегатом уряду К. Банахом (“Ліновський”), який ратував за переговори і встановлення домовленостей з керівництвом УПА про спільну боротьбу з окупаційним режимом. Врешті решт суперечка була розв’язана головним командуванням АК, обох було переведено на інші посади.
Коменданту округу підпорядковувались усі польські підпільні націоналістичні організації, загони та інші структури польської самооборони та поліції, які номінально перебувала під управлінням окупаційної влади. Загальна чисельність бійців за підрахунками істориків сягала до 8 тисяч чоловік.
У середні 1943 року польські сили самооборони і підрозділи польської поліції приймали активну участь в бойових діях як проти УПА, так і червоних партизан спільно з частинами вермахту та СС. У той же час у зверненні волинського делегата від уряду Польщі до польського населення (28 липня 1943 р.) декларувалось: «В ніякому разі не слід сприяти німцям. Вступ до німецької поліції і жандармерії є тяжким злочином щодо польського народу. Міліціонери-поляки, котрі беруть участь у зруйнуванні будинків, а також у вбивстві українських жінок і дітей, будуть вигнані з лав польського народу і суворо покарані. Співробітництво з більшовиками є таким же злочином, як і співробітництво з німцями. Вступ до радянських партизанських загонів є злочином. Жоден поляк не повинен там перебувати». Та слова в той час, як зазвичай, розходились з ділом - восени 1943 року з дозволу німецької окупаційної влади ковельським регіональним інспекторатом під приводом самооборони був створений польський загін, який очолив поручник "Бомба". Загін під його керівництвом для посилення польських позицій на Рівненщині був направлений до Степаньського повіту, однак невдовзі був розгромлений підрозділами УПА. З залишками загону "Бомба" передислокувався в ліси в район Сарни – Моквин, де сформував добре озброєний загін у 800 чоловік. Відділ «Бомби» після визволення Рівненщини радянськими військами подався у Цуманські ліси, знищуючи на своєму шляху українські села і загони УПА, а згодом прибув у село Ревушки Турійського району. Щоправда, організатор і керівник відділу капітан Владислав Коханський („Бомба”, „Вуєк”) ще 21 грудня 1943 року з декількома бійцями був заарештований на Рівненщині органами НКВС за відмову підпорядкування радянському військовому командуванню, згодом переправлений до Москви, де йому було висунуто звинувачення про співпрацю з іноземними розвідками, і висланий до Камчатлагу. Після смерті Сталіна був звільнений з ув’язнення, повернувся до Польщі. Мешкав У Кракові де й помер у 1980 році.
15 січня 1944 року регіональним інспектором АК було віддано розпорядження на мобілізацію конспіративних сил АК на Волині і їх концентрацію у визначених командуванням АК районах. Такими районами були: в північній частині області – польська колонія Засмики, а в південній – колонія Білин. Ще з середини літа 1943 року у цих районах були сконцентровані найсильніші партизанські підрозділи АК – "Яструба", "Сокола", "Петруся" або "Петра Малого" і "Корда". Тільки в районі Засмик одночасно було зібрано до 3000 вояків, готових приступити до збройної боротьби.
15 і 19 січня партизанські відділи під командуванням «Корда» вели успішні бої проти німецьких каральних загонів (певніше всього зі складу 17-го кавалерійського полку СС 8-ї кавалерійської дивізії СС), які намагались витіснити поляків з «пляцувок» Острів і Раковиці.
27 січня відділ самооборони села Засмики Ковельського району під командуванням майбутнього капелана 27-ї Впд «Правдеча» відбили атаку німецької піхотної роти на село, при цьому німці втратили 6 солдат вибитими, до десятка пораненими. Втрати поляків склали: 1 вбитий жолнєж і 6 цивільних громадян.
28 січня 1944 року у селі Сушибаба (Турійський район) відбулась нарада офіцерів штабу округу АК "Волинь", на якій і було оголошено про утворення дивізії. Формування підрозділів було пов’язане з деякими аспектами довоєнного польського мобілізаційного плану і традиціями 27-ї, 13-ї піхотних дивізій і Волинської кавалерійської бригади (Wołyńskiej Brygady Kawalerii).
Першим командиром дивізії став комендант округу "Волинь" полковник Казимир Бомбінський, начальником штабу Ян Войцех Ківерський (Jan Wojciech Kiwerski) на псевдо "Олива" (Oliwa), котрий замінив Бомбінського на посту командира дивізії 11 лютого 1944 року після призначення полковника Бомбінського в ІІІ відділ Головного штабу АК.
Уродженець Кракова Ян Войцех Ківерський у дев’ятилітньому віці залишився без матері, а у 14 років втратив і батька. Круглий сирота був зарахований до 2-го Кадетського корпусу. Як найкращий випускник Корпусу отримав право вибору навчального закладу й роду військ. Закінчив військову школу інженерів у Варшаві (1931) і у званні підпоручика був направлений для проходження служби до 3-го саперного батальйону у Вільно. З 1937 по 1938 рік навчався у Вищій військовій школі у Варшаві, по закінченні якої отримав звання капітана і статус дипломованого офіцера (наймолодший за віком за всю історію довоєнної Польщі). Під час оборонної війни 1939 року воював у складі Окремих операційних груп "Нарев" і "Полісся". Уникнув полону, скориставшись дозволом генерала Кольберга покинути частини офіцерам, які не бажали капітулювати, і вже в листопаді 1939 року прибув до окупованої німцями Варшави. У грудні 39-го Ян вступив до польського військового підпілля. Спочатку входив до тимчасового диверсійного штабу Сил Збройних Польських (SZP), потім, з 1942 року був командиром оперативних відділів (Oddziałów Dyspozycyjnych) "Мотор" – "Штука" („Motor” – „Sztuka”) Головної Команди АК. Діяв під псевдонімами Зьомек, Руцький, Каліновський, Ліпінський, Директор („Ziomek”, „Rudzki”, „Kalinowski”, „Lipiński”, „Dyrektor”). У листопаді 1942 року отримав звання майора за особисту участь в розробці і проведенні диверсійно – терористичних актів проти гітлерівців. У грудні 1943 року отримав призначання на посаду начальника штабу округу АК "Волинь" і приступив до виконання обов’язків 5 лютого 1944 року.
Організаційно 27-ма дивізія піхоти складалась з дев’яти піхотних батальйонів, 2-х кавалерійських ескадронів (тактичної розвідки), саперної (Варшавської), понтонно – мостової (переправної) та двох рот зв’язку, 3-х взводів польової жандармерії, взводів розвідувального та протитанкового, санітарної служби (2 польових госпіталі), служби тилу з двома ротами матеріального забезпечення. При управлінні дивізії та управліннях угрупувань була сформована „служба капеланів”, якою на дивізійному рівні керував капелан Антоній Піотровський „Правдеч” (Antoni Piotrowski – „Prawdzic").
Підрозділи і основні бойові частини дивізії отримали номери регулярних частин Війська Польського, які до 1939 року були дислоковані на території Волинського воєводства або входили до з’єднань і об’єднань з почесною назвою «Волинські»: 23-й (Луцький), 24-й (Рівненський), 43-й (Дубнівський), 45-й (Володимир – Волинський), 50-й (Ковельський) піхотні полки, 19-й та 21-й полки уланів.
Ці частини були зведені у угрупування - ковельське "Громада" (kowelskie zgrupowania 27 dywizji “Gromada”) під командуванням майора Яна Шатовського – Шатинського (Jan Szatowski-Szatyński) за псевдо "Коваль", "Загончик" (“Kowal”, „Zagończyk”), який одночасно став командиром 50-го піхотного полку, та володимирське "Основа" (włodzimierskie zgrupowania 27 dywizji “Osnowa”) під командуванням капітана Казимира Заняка ( Kazimierz Żaniak) за псевдо "Гарда" (“Garda”), який одночасно був командиром 23-го піхотного полку.
У січні 1944 p. невід'ємною частиною 27 Волинської дивізії піхоти АК став сумнозвісний каральними акціями проти українського населення 107-й шуцмансшафтбатальйон з Мацейова (нині смт. Луків Турійського району). Бійці батальйону були розподілені між 1 і 2 батальйонами 50 піхотного полку, 2-м батальйоном 43 піхотного полку “, а частина була направлена для доукомплектування 23-го піхотного полку угрупування “Основа”16.
Крім того існував окремий відділ "Гримза" (Oddział "Gzymsa"), котрий був зорганізований в м. Острог з невеликих польських партизанських підрозділів з Острога, Здолбунова, Шепетівки, Вітольдівни, а після визволення Рівненщини, 19 лютого 1944 року прибув для доукомплектування підрозділів 27-ї пд і був розквартирований у селі Ревушки. Цей відділ було перейменовано у окремий 1-й батальйон 45-го піхотного полку під командуванням поручника Францішека Покуцького, псевдо "Гримза" (батальйон складався з трьох рот).
У лютому 1944 до 27 ВПД приєднався і відділ "Бомби" або "Вуєка", який протягом березня – липня 1943 року займався диверсіями на залізниці Ковель – Сарни – Коростень, опираючись на пляцувки самооборони польських сіл і колоній теперішнього Степаньського району Рівненської області. В липні 1943 проти відділу почали активні дії загони УПА. На початку осені "Вуєк" вивів підпорядковані сили до лісових масивів. Біля 600 вояків обладнали лісовий табір. Неподалеку від табору поляків знаходилась база радянського партизанського з’єднання під командуванням Івана Шитова з яким "Вуєк" налагодив особистий контакт. Деякий час, при поверненні з Карпатського рейду гостями поляків був штаб Сидора Ковпака. Наприкінці грудня відділ почав рух через Цуманські ліси і наприкінці 1943 року дістався колонії Пшебраже, а згодом був направлений до Свинаринських лісів, з прибуттям до яких був розміщений у селі Ревушки Турійського району.
Чисельність дивізії складала 7300 (за іншими даними біля 6300) чоловік, у тому числі 126 офіцерів, 520 підофіцерів (сержантський склад). На службу у різні підрозділи дивізії було зараховано до 500 жінок. Чисельність дивізії могла бути значно більшою, але до 600 вояків АК залишились в силах самооборони, а 2500-3500 чоловік із конспіративних сил АК, які також мали встати у стрій, з різних причин у вказані райони зосередження не прибули. Разом з тим слід відмітити, що участь у бойових діях в складі дивізії приймало лише біля 2000 чоловік.
Як для партизанського угрупування дивізія мала досить непогане озброєння: 5 протитанкових гармат, три 81мм міномети, 13 протитанкових рушниць, 40 крупнокаліберних, 130 станкових та ручних кулеметів, 190 пістолетів – кулеметів (автоматів), понад 5 тисяч карабінів і гвинтівок, 1200 пістолетів та револьверів різних зразків. Транспорт представляли 550 верхових та 600 робочих коней, 300 возів17.
Управління дивізії та її штаб з безпосередньо підпорядкованими підрозділами та дивізійний шпиталь розташувався у селі Купичів Турійського району. Саперна (Варшавська) рота під командуванням підпоручика Здіслава Золоцінського (Zdislawa Zołocinsiego) за псевдо «Пьотр» (Piotr) розмістилась в районі села Гайки, а згодом (після 10.03.44) була передислокована до села Коритниця Володимир – Волинського району.
Дислокація батальйонів дивізії вирішувала декілька завдань: формування міцного бойового кулака поза основних місць дій німецьких частин окупаційного і прифронтового підпорядкування, але водночас поблизу магістралей Грубешів – Володимир – Волинський – Луцьк; Хелм – Ягодин – Ковель; витіснення з стратегічно – важливих з точки зору партизанських дій Цуманських та Губинсько – Свинаринських лісів частин УПА (на протязі січня – березня 44-го року було проведено 16 значних бойових операцій проти УПА); накопичення сил для подальшої боротьби. Без сумніву, Волинська дивізія була озброєним польським націоналістичним формуванням, а тому захищала виключно інтереси Великопольщі на "Східних кресах".
До відділу "Громада" увійшли три батальйони 50 пп (1-3), два батальйони 43-го піхотного полку (1,2) та 1-й ескадрон 21-го полку надвіслянських уланів під командуванням поручника на псевдо «Гінчий» („Hińczy”)
Командування угрупування «Громада» під загальним керівництвом майора Яна Шатовського («Коваля»).
Перший батальйон 50-го піхотного полку під командуванням поручника Міхала Фіалки "Сокола" (por. Michał Fijalka - „Sokół") дислокувались у селі Свинарин Турійського району. Особовий склад батальйону складався, головним чином, із польських поліцейських, які служили у німців, а після вказівки емігрантського уряду і, напевно за прикладом українських поліціянтів березня 43 –го, зі зброєю пішли в ліси. До цього батальйону наприкінці січня 1944 року приєднались і бійці єдиного в УПА польського підрозділу, який входив да загону „Сосенка”.
2-й батальйон 50 пп під командуванням поручника Владислава Жермінського – "Яструба" (por.Władysław Czermiński „Jastrząb”) був сформований на базі загону самооборони польської колонії Засмики та купичівських поляків, пізніше дислокувався в районі с. Оса. На рахунку "Яструба" напади і на пости німецької жандармерії, і на українські села.
3-м батальйоном 50 пп командував поручник Збігнев Тарло на псевдо "Тряск" (Zbigniew Tarło „Trzask”), а з 13 квітня 1944 поручник "Бартек" – Марек Ляхович (por. „Bartek” - Marek Lachowicz), основні сили батальйону також були розміщені в Свинарині.
1-й батальйон 43 піхотного полку під командуванням поручника "Корда" – Казимира Філіповича (por. „Kord” Kazimierz Filipowicz) діяв у районі Римачі – Ягодин Любомльського району. Штаб батальйону на початку лютого розташувався у селі Замлиння Любомльського району. Вздовж Західного Бугу розташувались і підрозділи рот переправ.
2-й батальйон 43 пп під командуванням поручника Валерія Крокая - "Сивого" („Siwego”) розташовувався у Літині.
Всього у "Громаді" налічувалось 3074 вояки, у т.ч. 56 офіцерів, 314 підофіцерів. У оперативному підпорядкуванні відділу були і місцеві загони самооборони та підрозділи тилу загальною чисельністю до 250 чоловік.
До угрупування "Основа" входили 1-й та 2-й батальйони 23-го пп., окрема рота "Сокола 2-го" (кістяк 3-го батальйону 23-го пп.), 1-й батальйон 24-го піхотного полку та ескадрон 19-го полку уланів (командир "Jarosław"). При штабі угрупування крім того знаходились взводи жандармерії, охорони штабу, саперний, зв’язку, транспортний.
1-й батальйон 23-го полку квартирувався в Білині Володимир – Волинського району. Батальйоном до 07.04.44 командував поручник "Богорія" - Сильвестр Броковський (por. „Bogoria” Sylwester Brokowski), а з 08.04.88 - "Заєць"(„Zając"), а одним з командирів рот був один з головних учасників польсько – української різні на Володимирщині підпоручик Владислав Зелінський " Петро Малий" (Władysław Cieśliński "Piotruś Mały”)
1-й батальйон 24 піхотного полку "Кривавий місяць" під командуванням поручника Зігмунта Кульчицького "Ольгерта"( por. Zygmunt Kulczycki„Olgierd”) формувався з числа жителів Пшебраже Ківецівського району та поляків колонії Антонівка (Луцький район). Особовий склад батальйону був одягнутий у військові кашкети радянського покрою і кубанки. За даними радянської розвідки батальйон займався розгромом українських сіл і знищенням місцевого населення. При нальотах на українські села особовий склад батальйону переодягався в партизанський або червоноармійський одяг і видав себе за червоних партизан. При цьому погроми українських сіл здійснювалися там, де по даними "АК передбачалось просування загонів "червоної партизанки"18. Підрозділи батальйону були розташовані після витіснення сил «Поліської Січі» на території села Вовчак Турійського району.
Чисельність "Основи" складала 1946 вояків, у тому числі 31 офіцер, 229 підофіцерів та понад 205 членів загонів самооборони.
Інші загони угрупування були дислоковані: «Лєх» під командуванням поручника Єжи Красовського у Вєрові, «Ярослав» підпоручика Лонгіна Домбек –Дембіцького (Dąbek-Dębickiy) в Мар΄янові19.
З перших днів оголошення мобілізації на „східних кресах” була розпочата активна агітаційна робота і серед польських партизанських підрозділів, які підпорядковувались УШПР. Так начальник оперативного відділу штабу 27-ї Впд капітан „Остоя” намагався домовитись про перехід до АК партизанського з’єднання під командуванням Роберта Сатановського, яке дислокувалось в районі північніше Каменя – Каширського20 .
Одночасно з організаційно – мобілізаційними заходами проводились і бойові операції. Уже у січні 44-го підрозділи 27-ї Впд наносять ряд ударів, в першу чергу по формуваннях УПА. Метою цих ударів було розширення території впливу частин АК в першу чергу в районі шосе Луцьк – Володимир – Волинський, а згодом і Губисько – Свинаринських лісів. Відбулося ряд боїв під Краками, Селісками, Гнуйно, Щурином, Задибах, Свинарином. В операції по захопленню Свинарина поляки діяли спільно з підрозділами 1-ї Української партизанської дивізії під командуванням П.П.Вершигори.
Після визволення Червоною Армією Рівненщини та північно-східної частини Волині ( Луцький, Ківерцівський райони) угрупування польської партизанської дивізії в південних і західних районах Волині значно посилилось за рахунок підрозділів з Рівненщини та сходу області (24, 43 та 45 піхотних полків). Поляки вели успішні дії проти гітлерівців,їхніх угорських союзників та підрозділів УПА.
13 - 15 лютого угрупування «Основа» успішно відбила наступ каральних німецьких підрозділів з Володимира через Дубники на Білин і Устилуга на Ворчин. Так, 13 лютого відділ кавалерії «Лєх» під командуванням двадцятирічного підпоручика Красовського під Водзяновим напав на колону гітлерівців численністю до піхотної роти. В результаті нападу було вбито 3 німців, захоплено кулемет і віз з військовою амуніцією. 15 лютого під Ворчином до двох батальйонів німецької піхоти і батальйон угорців за підтримки декількох танків і штурмових гармат напали на відділи «Богорії», «Лєха» і «Ярослава». Завдяки тактичній майстерності капітана Заняка «Гарди» та мужності і відвазі кавалеристів підпоручика Домбек-Дембіцького («Ярослава») атака карателів була відбита. Обидві сторони на полі бою залишили по кілька вбитих.
22 лютого підрозділи польської партизанської дивізії вели бої з гітлерівцями під Охнівкою, Калинівкою, Водзяновим.
З початком Поліської наступальної операції військ 2-го Білоруського фронту розпочалась нова сторінка в історії дивізії.
15 березня 1944 року, з початком операції командування 47-ї армії встановило контакт з командиром 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової майором Ківерським - "Оливою". Результатом домовленості стали спільні дії 27-ї Впд з частинами армії або в їх інтересах.
Перша зустріч Червоної Армії (ескадрон кінної розвідки під командуванням капітана Гусєва) з підрозділами польської партизанської дивізії відбулась 4 березня 1944 в районі Діброва – Засмики (Ковельський район Волинської обл.). Після уточнення питань взаємодії, вночі з 8 на 9 березня спільно з радянським розвідувальним підрозділом поляки відділів „Яструба”, „Сивого”, „Траска” і „Юрка” атакували німецькі гарнізони в Голобах та селі Зелена Ковельського району. На станції Голоби повністю був знищений німецький гарнізон чисельністю до 30 чоловік.
Цим домовленостям передували домовленості про спільні дії проти гітлерівців і загонів УПА 28 лютого 1944 року в селі Чмикос між командиром партизанського з’єднання Коротченком і командиром 1-го батальйону 50 пп 27-ї Впд «Соколом».
У ніч з 17 на 18 березня під Засмиками Ковельського району декілька польських партизанських відділів влаштували засідку, до якої потрапило до роти гітлерівців. Без жодного пострілу поляки змусили німців здатись. До полону потрапили офіцер, 12 унтер – офіцерів, 92 рядових. Трофеями аківців стали протитанкова гармата, 3 важких станкових, декілька ручних кулеметів, карабіни та інша військова амуніція.
20 березня 1944 року 1-й та 2-й батальйони («Сокола», «Яструба») 50 пп та 1-й батальйон 24 піхотного полку "Кривавий місяць" під командуванням поручника Зігмунта Кульчицького "Ольгерта" 27-ї Впд АК за підтримки артилерії 328-ї стрілецької дивізії (полковник І.Г.Павловський - майбутній головнокомандувач Сухопутними військами ЗС СРСР) 20 березня звільнили від гітлерівців містечко і станцію Турійськ. Польські партизанські підрозділи в цьому бою ззахопили три бронетранспортери, три протитанкові гармати, 4 станкові кулемети та склад стрілецької зброї та амуніції.
22 березня відділ „Гримзи” розпочав наступ проти німецько – угорської залоги, яка охороняла станцію Туропин (Турійський район). 23 березня польські підрозділи захопили станцію Туропин, залізничний міст через річку Турія між Туропином і Овадно та 24 березня село Туропин. В ході бою поляки втратили 5 чоловік вбитими та 9 пораненими.
Цього ж дня польська рота під командуванням „Чеха” разом з кавалерійським ескадроном вели бій з наступаючими гітлерівцями під хутором Капітулка (нині урочище Капітульщина Турійського району). Завдяки рішучим діям була відвернена каральна акція, направлену проти польських сил, які знаходились в селі Замости Турійського району
З 23 на 24 березня у Ворчині диверсійно – підривний відділ „Тура” з засади напав на німецьку роту. Було роззброєно і взято в полон 2 німецькі офіцери і 70 солдат. Полякам дісталось стрілецьке озброєння, польова радіостанція і гусеничний транспортер. Згодом було здійснено обмін полонених на 500 польських заложників, які знаходились в німецькій в’язниці у Володимирі.
У зв’язку з зосередженням усіх сил 47-ї армії на подавлені супротиву ковельського гарнізону, діях 7-го гвардійського кавалерійського корпусу по охороні тилу фронту, відсутності будь – яких значних сил для прикриття правого флангу зі сторони Володимира - Волинського командування 2-го Білоруського встановило взаємодію з польською партизанською дивізією, про що командуючий 2-м Білоруським фронтом генерал – полковник П.О.Курочкін доповів у Ставку 23 березня.
24 березня командування 2-го БФ отримало директиву Ставки за номером 202270, яка вимагала безумовного підпорядкування сил дивізії командуванню фронту. Тільки за умови виконання цієї вимоги дозволялось постачання польських частин і підрозділів зброєю, боєприпасами, іншими матеріально – технічними засобами. Ще однією умовою було зосередження дивізії в одному районі і ведення бойових дій відповідно до вказівок радянського командування128.
26 березня представники командування 47-ї висунули вимоги до командування 27-ї Впд які передбачали повне бойове підпорядкування радянському командуванню усіх сил дивізії на території СРСР і Польщі, реорганізацію з партизанського формування у формування регулярної армії, утримання від будь – яких партизанських дій і наявність партизанських формувань на території, яка зайнята радянськими військами. Також радянське командування визнавало підпорядкування дивізії командуванню сил АК у Варшаві та польському уряду в Лондоні, не заперечувало проти підтримання зв΄язку з вищим командуванням АК і обіцяло повне оснащення дивізії зброєю, боєприпасами, артилерією, тиловим майном.
Про ці умови командування дивізії вже наступного дня доповіло командуванню АК, а командувач АК в свою чергу Верховному головнокомандувачу генералу армії Казимиру Сосноковському 4 квітня 1944 року.
В свою чергу командир 27-ї Впд отримав чітку інструкцію від командувача АК :
«1. Спираючись на радянську допомогу, приступити до реорганізації 27-ої Волинської піхотної дивізії. Ця дивізія і надалі буде в підпорядкуванні командувача АК, через нього під керівництвом Верховного Головнокомандуючого і Польського Уряду в Лондоні. Для підтримки цієї лінії підпорядкування Ви повинні зберегти стійкий і неконтрольований Радами зв'язок зі мною.
2. Завданням 27-ої Волинської дивізії є боротьба з німцями на території Польщі. В ході виконання цього завдання вона тимчасово підкорятиметься радянському командуванню, до тих пір, поки питання про її тактичне підпорядкування не буде врегульовано іншим чином шляхом угоди між радянським і польським урядами або між Верховним радянським командуванням і польським Верховним Головнокомандуючим.
3. Для розгортання дивізії використовуйте людські ресурси Волині. Порядок призову розробіть самі, погоджуючи його з Радами. Залиште за собою право присвоєння офіцерських звань від імені Верховного Головнокомандуючого і право призначення на посади від батальйону і вище, нижчі посади комплектуйте за своїм рішенням.
4. Дивізія повинна мати явно виражений характер заново створеного з'єднання Війська Польського і вирішувати бойові задачі по вказівці польських вищих державних властей. Вона не може бути депортована до Росії, всі військовослужбовці цієї дивізії повинні прийняти присягу за зразком присяги Армії Крайової.
5. Відповідаючи радянському командуванню, роз'ясніть, що Ваша група є першою, яку вони зустріли на території Польщі. У міру їх просування в глиб території Польщі вони зустрічатимуть інші польські частини, що б'ються проти німців, які також як і Ви належать до Армії Крайової.
У зв'язку з цією перспективою є необхідність принципового рішення про відносини радянського уряду і польського уряду, що дає можливість узгодженого ведення Радянським Союзом і Польщею війни з німцями на нашій території. Сподіваюся, що важку місію, яку поклали на Вас обставини, Ви виконаєте як цього вимагає честь воїна незалежної Польщі, і, що під Вашим умілим командуванням її виконають також і Ваші підлеглі».
Наприкінці березня основні сили 27-ї дивізії піхоти переправились на західний берег Турії для дій в районі залізниця Ковель – Дорохуськ, Володимир – Волинський – Устилуг; Турія – Західний Буг. Сили дивізії були поділені на два полкових тактичних угрупування: північне – Любомльське і південне – Володимир – Волинське.
У зв’язку з відсутністю достатніх сил для прикриття усієї лінії фронту у смузі наступу командуванням 47-ї армії завданнями для 27-ї Вдп були визначені: стримування сил німців на південному заході від Ковеля в районі Турійськ, Олеськ, Любомль, Замлиння, Устилуг, Володимир – Волинський; утримування переправ через Західний Буг, ведення активної розвідки щодо пересування резервів гітлерівців, особливо в напрямку Люблін – Любомль – Ковель; в разі потреби стримування резервів вермахту на дорозі Любомль – Ковель, а по можливості і Устилуг – Володимир – Волинський.
На перших порах у взаємодії радянських і польських підрозділів були суттєві недоліки, які нерідко приводили до людських втрат. Так, 26 березня радянський підрозділ, яким командував лейтенант Толпа атакував польський взвод в Любитові. У результаті боєсутички втрати радянської сторони склали 6 вбитими і 1 поранений.
Радянське командування намагалось з огляду на ситуацію, що склалася, на «невеликі» неприємності уваги не звертати. Лівий фланг все більше потребував прикриття від можливих німецьких атак.
1 квітня по обіді німецька авіація нанесла удар по відділу «Пйотра»-Золоцінського, який охороняв переправу через Турію. Зі стрілецької зброї поляки підбили два німецькі літаки.
Із 2 по 5 квітня 1944 року батальйони польської дивізії вели бої з німецькими військами на рубежі Штунь, Машів, Замлиння, Чмикос.
Ось деякі приклади.
2 квітня батальйон «Корда» на підходах до Замлиння і батальйон «Сокола» під Чмикосем напали на німецькі підрозділи. Втрати поляків склали 5 чоловік вбитими і 11 пораненими проти 12 вбитих та 37 поранених гітлерівців. Було захоплено 97 гвинтівок, 8 кулеметів, обоз з амуніцією. 3 квітня під Штунем рота під командуванням «Мотиля» - Збігнева Щибор-Рильського знищила в бою 81 німецького вояка, ще 30 були поранені. Втрати поляків у цьому бою склали 8 битими і 6 пораненими.
Активно діяли роти переправ на берегах Західного Бугу. Завдяки польським саперам був збудований міст через прикордонну річку по якому переправились до Польщі загони Віктора Карасьова (3 квітня) та з’єднання П.С.Коротченка (7 квітня).
У період цих боїв наказом ГКАК від 4 квітня 1944 року (наказ отримано підполковником Ківерським 12 квітня 1944) 27-ма Волинська дивізія піхоти отримала статус регулярної частини Війська Польського і набула своєї офіційної назви.
7 квітня ситуація змінилась - німецьке командування підтягнуло резерви і розпочало масований наступ на польські відділи. Першим гітлерівські атаки прийшлось відбивати бійцям відділу «Гарди», на позиції яких рухались німецькі танки. Польські підрозділи почали відхід і 8 квітня завзято оборонялись під Чмикосем. Але жовніри дивізії не були готові до ведення класичної позиційної війни, а тому змушені були 9 квітня відступити на лінію Олеськ, Ставки, Ставечки. Цього дня німці завдали масованих ударів авіацією та артилерією по позиціях польських підрозділів в районі сіл Пустунка, Ставки, Ставечки, Овлочин.
10-12 квітня північне угрупування 27-ї Впд вело важкі оборонні бої проти німецької піхоти, посиленої танками та штурмовими гарматами. Особливо запеклі бої вели підрозділу підпорядковані «Сивому».
На допомогу полякам прийшли з’єднання 7-го гвардійського кавалерійського корпусу, які 9 квітня отримали наказ командуючого 1-м Білоруським фронтом Маршала Радянського Союзу К.К. Рокосовського про форсування річки Турія, при цьому 14-та та 15-та гвардійські кавалерійські дивізії корпусу отримали наказ на наступ у напрямку Підневілля – Заглинки – Ягідне – Землиця, а 16 гв кд у напрямку Володимира – Волинського.
Удар на Володимир-Волинський наносився з півночі і північного сходу радянською кавалерією, а з північного заходу підрозділами з угрупування «Основа» 27-ї Впд пзі сторони Білина. Поляки вступили в бої з гітлерівцями в районі Едвардполе - Ворчин – Дубники, наблизившись до околиць Володимира на відстань до 1-го кілометра. 11 квітня бійці 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії і польського відділу «Гарди» спочатку вибили німецькі залоги з Верби та Нової Верби, а згодом увірвались на північно-західну околицю древнього Володимира. Невдовзі гітлерівці підтягнули резерви і кавалеристи з поляками вимушені були відступити під ударами сильнішого противника.
Станом на 12 квітня 1944 внаслідок наступу німецьких частин зі сторони Любомля з півночі і Володимира – Волинського з півдня, підрозділи польської дивізії опинились під загрозою оточення. Командування радянської 47-ї армії на пропозицію "Оливи" про відхід польських військ на східний берег Турії і зайняття там оборони згоди не дало.
13 квітня поляки, радянські партизани загону ім. Леніна з’єднання Л.Я.Іванова та кавалеристи 7-го гв КК вели оборонні бої під Ставками, Турічанами. Під натиском німців підрозділи 54-го гвардійського кавалерійського полку вимушені були залишити Ставки, польський відділ під командуванням «Гримзи» відійшов з Пустунки. Цього ж дня німці відсікли поляків відділу «Гарди» від підрозділів радянського 26-го гв кп. Польські вояки почали відступ у напрямку Микитич.
14 квітня кільце оточення стало звужуватись, але об’єднані сили «міні коаліції» запекло оборонялись і контратакували в районах Яниного Броду, під Білином, Влодзяновим, Лісками, Мар΄янівкою, Ворчином, Стенжаричами.
15 квітня після інтенсивної артпідготовки і нальоту авіації (бомбовий удар нанесли до 30-ти Ju-87) гітлерівці силами двох піхотних полків за підтримки танкового батальйону (біля 35 танків) 1-ї лижно – єгерської бригади вермахту перейшли у наступ на ділянці 14-ї гвардійської кавалерійської дивізії Червоної Армії. Основні удари німців були направлені у стик 56-го і 54-го гв кп і по лівому флангу 54-го гв кп, де тримали оборону підрозділи 27-ї Вдп. Одночасно у напрямку на Гайки і Ягідне наносився допоміжний удар сил 16-ї танкової дивізії, який мав на меті прорвати оборону радянських кавалеристів і польських піхотинців і відрізати радянсько – польські частини від переправ через Турію.
Наступного дня німці силами до двох батальйонів піхоти при підтримці 15 танків прорвали оборону 54-го гв кп, захопили переправи в районах сіл Замости, Гайки і Руда та відрізали шляхи відходу на лівий берег Турії.
16 квітня продовжувались запеклі бої польських загонів за Стенжаричі, проте надвечір поляки вимушені були відійти в напрямку Стенжарицького лісу. 17 квітня бої точились у Стенжарицькому лісі та під селом Писарєва Воля. Усі ці дні, починаючи з 7 квітня гітлерівське командування завдавало масованих ударів авіацією, сили якої звільнились з району Ковеля.
Більша частина сил 27-ї польської дивізії разом з партизанським загоном ім. Леніна та 54-м гвардійським кавалерійським полком 14-ї гв кд 17-18 квітня в районі Ставки - Мосир – Замлиння – Штунь попали в оточення. Радянське командування залишило поляків, як і своїх кавалеристів (залишки 54-го гв кп вийдуть з оточення з району Ставок лише через два тижні, на початку травня 1944) та партизанів напризволяще. При цьому, якщо командир 14-ї гв кд генерал – майор Григорій Петрович Коблов на свій страх і ризик віддав наказ частинам дивізії відступити на лівий берег Турії, то поляки отримали суровий наказ ні в якому разі не залишати своїх позицій. Не допомогли і схвальні відгуки заступника командира 14-ї кд полковника Пучинського, який у доповіді на ім’я командира 7-го гв КК повідомляв: " … частини польської партизанської дивізії в боях показали високу навченість, дисципліну, стійкість і сміливе ведення ближнього бою…".
18 квітня в районі хутора Добрий Край у бою з розвідувальною німецькою групою загинув командир дивізії Ян Войцех Ківерський. Бійці роти «Чеслава» - Стефана Ясінського, які охороняли штаб дивізії заледве змогли відбити атаку німців. Увечері цього ж дня до тридцяти «Штук» атакували позиції батальйону «Ольгерта» під Писарєвою Волею. В результаті цієї повітряної атаки батальйон втратив до 70% особового складу.
Обов’язки командира дивізії з 19 квітня взяв на себе командир 50-го пп майор Ян Шатовський на псевдо "Коваль" і виконував ці обов’язки до 5 травня 1944 року.
Ян Шатовський („Коваль”, „Загончик”) народився 23 січня 1907 року на Ямпільщіні. З 1932 року на військовій службі. Деякий час проходив службу під керівництвом майбутнього першого командира 27-ї Волинської дивізії піхоти, а тоді командира 5-го піхотного полку Казимира Бомбінського. Початок Другої світової війни зустрів на посаді командира розвідувальної роти 5-го пп. Приймав участь в боях за Варшаву, під Вушковом, Стожком, Серочином. 13 вересня був поранений і згодом потрапив до полону. 26 грудня 1942 року очолив втечу з концтабору Вольденбург (Офлаг ІІ). По втечі добрався до Познані, а на початку січня 1943 року до Варшави, де зв’язався з підпіллям. 7 березня 1943 року капітан Шатовський прибув до Ковеля і почав службу на посаді інспектора району АК „Ковель”. 11 листопада 1943 року отримав звання „майор”, а після формування 27-ї Впд став командиром угрупування „Громада” та командиром 50-го пп.
Озброєні в основному стрілецькою зброєю, без боєприпасів, втративши половину особового складу польські солдати не могли більше стримувати гітлерівців, озброєних танками, артилерією і підтриманих авіацією. Внаслідок детального аналізу ситуації тимчасовий командир дивізії «Коваль» і начальник штабу майор "Жегота" прийняли рішення прориватись в напрямі Замлиння – Ягодин з метою виходу з оточення і подальшого рейду по тилам німців. Рішення було підтримано командуванням АК з одночасною постановкою завдання на вихід залишків 27-ї ВДП на територію Польщі.
Разом з АКівцями з оточення виходили і польські «червоні» партизани загону поручника Шаварички з бригади ім. Яна Камінського, яка знаходилась в підпорядкуванні розвідвідділу штабу 1-ї армії Війська Польського.
20 квітня розвідувальні групи дивізії вели розвідку боєм у вірогідних місцях прориву – під Штунем, Чмикосом, Вижговом та Замлинням, одночасно відбиваючись від гітлерівців у Мозирських лісах разом з радянськими партизанами. 20-21 квітня основні сили дивізії вслід за розвідувальними групами проривалися на північний захід і вибили гітлерівців із села Сокіл, з боєм проривались з оточення в районі Ягодина, успішно мінували залізничні колії, чим попередили застосування німцями проти основних сил дивізії бронепотягів, перейшли лінію залізниці Ковель – Хелм і рушили до Шацьких лісів. Підрозділи, які забезпечували прорив основних сил 21-22 квітня невеликими групами перейшли залізничну колію на відрізку від Римачів до Любомля, вийшли з оточення і попрямували на з΄єднання з основними силами дивізії.
Поки основні сили 27-ї дп проривались з оточення в Мосирському лісі залишився лише госпіталь з пораненими та невеликий загін охорони. В ході квітневих боїв дивізія понесла значні втрати. Загинуло 349 чоловік, 160 отримали поранення, 170 потрапило до полону, доля понад 1600 бійців була невідома. Разом з тим при виході з оточення до дивізійників приєдналось до 3500 поляків з населених пунктів вздовж маршрути руху по німецьким тилам.
Біля півтисячі жовнірів, які залишились в оточенні, згодом перейшли самотужки Західний Буг і приєднались до основних сил на території Польщі. Одну з таких груп очолив і вивів командир 2-го батальйону 43-го пп Валерій Крокай („Сивий”), котрий у липні 1944 став заступником командира штурмового батальйону „Suszarnia” 106-ї дивізії піхоти округу АК „Краків”.
Від партизан Федорова про дії, направлені на прорив з оточення в західному напрямку стало відомо СВГК у Москві. Реакція Сталіна миттєва – «…По даним, отриманим в Центрі, Олива і його офіцери - підозрілі особи, що мають зв'язок з німцями. Є реальна небезпека, що вони будуть інформувати німецьке командування про розташування і дії наших військ. У зв'язку з викладеним, Ставка Верховного Головнокомандування наказує порвати всякі стосунки з підпільними загонами генерала Соснковського. Відповідні накази фронту передати всім арміям. І.Сталін, А.Антонов». Своє відношення до АК Йосип Сталін висловив і на перемовинах з прем΄єр - міністром польського емігрантського уряду Станіславом Миколайчиком 3 серпня 1944 року: «Боротьби з німцями вона не веде. Загони цієї армії ховаються в лісах. Коли питають представників цих загонів, чому вони не ведуть боротьби проти німців, вони відповідають, що це не так легко, оскільки якщо вони вбивають одного німця, то німці за це вбивають десять поляків… наші війська зустріли під Ковелем дві дивізії цієї армії, але коли наші війська підійшли до них, виявилось, що вони не можуть битися з німцями, оскільки у них немає озброєння… загони польської підпільної армії не б'ються проти німців, бо їх тактика полягає в тому, щоб берегти себе і потім появитися, коли до Польщі прийдуть англійці або росіяни…».
Після переходу силами дивізії залізниці Хелм – Ковель новий район бойових дій лежав у зоні Волинського полісся. З самого початку рейду загони дивізії вимушені були вести бої з гітлерівцями. Так, 24 квітня дивізійники вступили в бої з німецькими гарнізонами під Холадинем і Світязькими Смолярами. 28 квітня підрозділи дивізії вийшли до Шацьких лісів.
5 травня 1944 року тимчасове командування 27-ю Вдп, яка вирвалась з оточення в районі Мосирських лісів прийняв начальник штабу дивізії майор Тадеуш – Ігнацій Штумберг – Ріхтер на псевдо "Жегота".
Народився Тадеуш Ігнацій 19 серпня 1907 року. З початком 1-ї світової разом з сім΄єю був вивезений до Росіїї. Навчався у польській гімназії в Москві. Після повернення до Польщі у 1918 році продовжив навчання у гімназіі Казимира Кулвієца у Варшаві. 1927 році розпочав навчання на факультеті права у Варшавському університеті, Але у зв'язку з передчасною смертю батьків був змушений покинути навчання і заробляти на життя. З 1928 року на військовй службі. У довоєнний час отримав ґрунтовну військову освіту. Спочатку в артилерійській школі резерву у м. Володимирі – Волинському (1929 – 1930 рр.), згодом у Артилерійській офіцерській школі в Торуні ( 1931 – 1933 рр.). По закінченні підпоручник Штумберг – Ріхтер отримав призначення командиром взводу 5–го кінної артилерійської дивізії. Згодом обіймав посади ад΄ютанта командира дивізії, командира кінної артилерійської батареї. Вересень 1939 року зустрів у Кракові на посаді офіцера штабу артилерії 6-ї дивізії піхоти. 20 вересня 1939 потрапив до німецького полону, здійснив успішну втечу з концентраційного табору в Бохні (група втікачів перебралась в жіночий одяг і так обманула охорону табору) в жовтні, а в листопаді 1939 року пристав до польського військового підпілля. З листопада 1939 по січень 1940 року був помічником полковника Комаровського, майбутнього командувача АК. З січня 1940 по жовтень 1942 року займав посади у розвідувальних відділах ZWZ в Кракові, Варшаві. З 1943 року приймав активну участь у формуванні партизанських зє΄днань і частин АК. Найвідомішою акцією під командуванням «Жеготи» була акція зі звільнення 72 ув΄язнених з Білограйської в΄язниці 24 вересня 1943 року. Був начальником штабу округу АК «Полісся», а у лютому 1944 року був призначений начальником штабу 27-ї дивізії піхоти.
Майор «Жегота» став тимчасовим командиром 27-ї дивізії не в простий час. Командування дивізії вимушене було здійснити пошук нової тактики дій, враховуючи те, що німці на протязі квітня встигли сформувати в північно - західній Волині дві лінії оборони. Перша лінія оборони йшла від Мацеїва до Нової Вижви, вздовж річки Вижівка до Ратно і далі вздовж Прип’яті. Друга лінія оборони знаходилась на лінії Піща - Малорита. Наявність польських партизанських сил, які налічували до 4000 чоловік і займали район площею до 4 км.кв не була вигідна командуванню вермахту. З перших днів травня літаки Люфтваффе щодня здійснювали розвідувальні польоти в районі розташування підрозділів дивізії. В районах Шацька, Заболоття і Гути Ратнівської діяли посилені німецькі і угорські патрулі з якими майже щодня проходили бойові сутички. Нависала загроза нового оточення в районі Шацьких лісів у разі підтягування гітлерівцями резервів з числа частин, які направлялись на радянсько – німецький фронт або охоронно - каральних сил СС і поліції. З огляду на це, командуванням дивізії було встановлено контакт і узгоджено питання взаємодії з радянськими партизанами під командуванням Л.Я.Іванова, з’єднання якого на цей час діяло в районі Шацьких лісів. З середини травня кільце оточення почало звужуватись. Почастішали як розвідувальні вильоти німецької авіації, так і випадки бомбардування лісових масивів у місцях дислокації підрозділів дивізії. Вже з початку травня польські підрозділи почали відчувати прощупування сил гітлерівськими розвідувальними командами. 5 травня відбулись сутички на перехрестях доріг Мельники – Гута і Хороми – Мельники, протягом 6-18 травня сутички продовжувались в районі Гути Ратнівської, Кропивників, Мельників, Шацька, Вилиці. Починаючи з 16 травня стали відбуватись більш серйозні бої з прибуваючими каральними підрозділами гітлерівців. 16 травня польські вояки зустріли вогнем карателів у районі села Крижне та на шосе Шацьк – Любомль. 19 – 20 травня німці здійснили розвідку боєм з району Мельників , хутора Громи, Шацька і Кропивників. 21 травня за підтримки ударів артилерії зі сторони Мельників, Шацька, Кропивників, Заболоття і Гути німецькі каральні підрозділи розпочали основний наступ. Гітлерівське командування кинуло проти радянських і польських партизанів 4 полки піхоти, кілька батальйонів кубанських козаків, до 60 танків183.
З огляду на неможливість подальших активних дій, неможливість поповнення запасів боєприпасів, їжі, інших матеріально – технічних засобів і заборону ГК АК покидати Волинь командування 27-ї Вдп прийняло рішення пересікти лінію фронту і йти на з’єднання з радянськими військами. Планувалось вибиратись з оточення трьома колонами (штабна, «Коваля», "Гарди") за трьома маршрутами в північно – східному напрямку до району Дівина (Білорусь), форсувати Прип’ять по якій проходила лінія фронту, в подальшому рухатись до району південно - східніше Каменя –Каширського.
Знехтувавши угодою про спільні дії з радянськими партизанами в ніч на 22 травня підрозділи дивізії, пробираючись через болота, які не були оточені гітлерівцями, почали вихід з оточення.
22 травня до штабу дивізії надійшло і розпорядження Головної команди про надання дозволу на форсування Бугу і вихід на територію Люблінського воєводства. Штабна колона дивізії негайно повернула на захід, її перша частина по тилам німецьких військ 29 травня вийшла до Бугу і форсувала його в районі села Диричі. Колони 50–го та 23-го піхотних полків вступили в боєсутички з німецькими частинами і змінити напрямок руху не змогли. Бойові дії цих двох угрупувань спільно з партизанами з’єднання Л.Я.Іванова тривали до 25 травня. В запеклих боях німецьке командування втратило до 1300 солдатів і офіцерів, 2 танки, 5 автомашин, 1 самохідну гармату.
27 травня до лінії фронту в районі Прип’яті наблизилось формування «Гарди» (до 700 чоловік) та розрізнені підрозділи радянських партизанів, які прорвались з оточення разом з поляками. При спробі перейти лінію фронту поблизу села Окачеве Ратнівського району поляки зазнали чималих втрат. За даними професора Владислава Філяра тільки вбитими було втрачено 120 бійців, отримали поранення 114 жовнірів (ветеран дивізії Євгеній Піндих з Любліна, називає цифру 270). Проте старожили й понині добре пам’ятають, що пониззя Прип’яті було встелене трупами. Причиною трагедії стала відсутність взаємодії поляків зі штабом 70-ї радянської армії, частини якої оборонялись в цьому районі. Радянські війська форсування прифронтової річки польськими і радянськими партизанами прийняли за початок наступу гітлерівців і відкрили артилерійсько – мінометний вогонь, вогонь з мінометів в свою чергу відкрили і німці, а партизани потрапили під перехресний вогонь обох сторін. Під час переправи загинув і капітан Казимир Заняк - «Гарда» (разом з тим існує версія, що „Гарда” не загинув, а відразу по переправі був арештований органами НКВС).
Залишки 23-го полку відповідно до Директиви СВГК від 16 травня 1944 року були направлені в район зосередження частин 1-ї армії Війська Польського у місті Ківерці. Більшість з офіцерів і солдат були зараховані на службу до Війська Польського. Серед них був командир 1-го батальйону 23-го піхотного полку поручник Зигмунд Гурка – Грабовський „Зайонц” (Zygmunt Górka-Grabowski - „Zając"), який отримав призначення на посаду заступника командира батальйону 5-го стрілецького полку 2-ї стрілецької дивізії 1-ї армії Війська Польського, в складі ВП форсував Західний Буг, при форсуванні Вісли в районі Пулав був важко поранений. За ратну звитягу отримав військове звання „капітан” і нагороджений орденом Віртуті Мілітарі V ступеня.
Колона «Коваля», яка 25 травня вела бої з гітлерівцями в районі села Кортеліси, вийшла в район Прип’яті трохи згодом, і з огляду на невдале форсування підрозділами 23-го пп, перетинати лінію фронту не наважилась. Майор Шатовський віддав наказ підпорядкованим силам рухатись на захід у напрямку Бугу. В районі села Мєдна (Білорусь) відділи 50пп зустрілись з другою частиною штабної колони 27 Вдп.
У ніч з 9-го на 11 червня бійці під командою «Коваля» форсували Буг в районі Кодня, Славатичі, Хорси, Пшиборов і відразу ж вступили в бій з німецькими гарнізонами, які прикривали тилову оборонну лінію вздовж Західного Бугу в селах Заблоце і Словатичі та почали рейд у напрямку Парчевських лісів. На цьому бойовий шлях польської партизанської дивізії на Волині закінчився. Дивізія відкрила нову сторінку своєї біографії, яка приведе до її повного роззброєння частинами радянської 8-ї гвардійської армії в районі Любартова і ув’язнення більшості офіцерів на території колишнього німецького концтабору „Майданек”.
Записан
Сергей
Страниц: [1] 2 3   Вверх
« предыдущая тема следующая тема »