Добрый день всем. Хотелось бы по подробнее узнать о Stalag 346 (Староконстянтинов). Может у многоуважаемых фурмчан есть информацыя об етом лагере.
Здравствуйте!
Есть такая информация, но на украинском языке!
Если переведете этот материал, разместите, пожалуйта, на форуме, только создайте для этого отдельную тему.
А то здесь в этом разделе форума черт ногу сломит, уже не разберешься, кто и о чем пишет...
Одних только тем "Семейные фото на лагерной карте" создали АЖ 5 (ПЯТЬ) штук!!!
ФАШИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ У КРЕМЕНЧУЦІ В 1941-1943 pp.
15.01.2007 р.Коли 9 вересня 1941 року німецькі загарбники захопили Кременчук, у місті було встановлено жорстокий окупаційний режим. У нагірній частині за наказом командування тилового району групи армії "Південь" почалося поспішне облаштування концтаборів для утримання військовополонених, які були захоплені ворогом внаслідок оточення двох радянських армійських угруповань у серпні 1941 року під Уманню. Як свідчать матеріали судового процесу № 12 у справах Верховного Головнокомандування гітлерівського вермахту, що проходив у Нюрнберзі з 5 лютого по 28 жовтня 1948 року, безпосередньо надавав накази щодо розміщення військовополонених у п'яти концтаборах для переміщених осіб та постійного утримання в Хоролі, Кременчуці, Олександрії та Новій Українці начальник тилового району генерал фон Рок.
ОДИН КОНЦТАБІР ШТАЛАГ № 346-А було розташовано на території казарм колишнього 12-го батальйону (зараз військові склади поблизу Меморіалу „Вічно живим"),
ДРУГИЙ ШТАЛАГ № 346-В - на території 7-ї батареї (в наші часи - місце дислокації ракетної бригади).
По усьому периметру табори були обнесені в декілька рядів колючим дротом, па кутах та у великих прогонах обладнані вежами для озброєної охорони. Одночасно в них можна було утримувати понад 20 тисяч чоловік. У зв'язку з тим, що казарми не вміщували всіх, більшість військовополонених цілодобово перебувала під відкритим небом на території, розбитій на 20 блоків, в свою чергу також обнесених колючим дротом. І все це, не зважаючи на осінні холоди, а згодом і суворі зимові морози.
Ще один концтабір у Кременчуці німці облаштували на території дзеркальної фабрики, де утримувалося до 1,5 тисяч в'язнів, яких окупанти використовували на будівництві дерев'яного мосту через Дніпро, автомагістралі Кременчук - Олександрія.
Про умови утримання в таборах смерті свідчив колишній військовополонений Цимбаліст Іван Васильович. За його словами, їжу давали один раз на день. Спочатку годували баландою з гречаного борошна разом з шкіркою. На кожного припадало по півлітра такої бурди на добу. У листопаді перейшли на кип'яток з горілого жита, яке привозили із згарища місцевого елеватору. Ця їжа нагадувала мазут. Кількість хліба на добу припадало по 150-200 грамів на людину. Було зрозумілим, що за таких умов утримання, а також хронічного недоїдання вкрай виснажені військовополонені масово хворіли на дизентерію, тиф та інші інфекційні захворювання.
Фашистські кати, крім того, що держали військовополонених у холоді, свідомо морили голодом, мучили на каторжних роботах, періодично проводили ще і масові розстріли з метою знищення радянських людей.
Особливо жорстоко поводилися з колишніми радянськими бійцями начальник табору військовополонених майор Цолін, комендант табору Зайтель та заступник начальника табору майор Рутлов. Не по людські ставилися до в'язнів головний лікар Орлянд, лікарі Шуль, Кебрюк, завідуючий продовольчою частиною фельдфебель Радіус та інші.
Але повну відповідальність за стан утримання військовополонених у концтаборах, що знаходилися в тиловому районі групи армії "Південь", ніс його начальник генерал фон Рок. Як свідчить обвинувачення, що висунув Нюрнберзький трибунал, саме він згідно з нормами міжнародного права повинен був турбуватися про військовополонених у зоні своєї відповідальності та гуманно поводитися з ними.
Нове поповнення до табору очікувалося після оточення і розгрому чотирьох великих армійських угруповань Швденно-Західного фронту Радянських військ у районі Лубен-Лохвиці, коли у вересні 1941 року в полон потрапили декілька сот тисяч бійців та командирів Червоної Армії. На початку жовтня пересильний табір для військовополонених Дулаг-160, що розміщався у Хоролі був переповнений настільки, що фашистське командування наказало перевести частину полонених до інших міст, у тому числі і до Кременчука. В першій половині жовтня декілька транспортів військовополонених вже чекали відправки. І хоча концтабори в Олександрії та Новій Українці ще не підготували для їх прийому, перша 20-тисячна маршова колона рушила до Кременчука.
За наказом фон Рока її конвоювали піхотинці 24-ї дивізії, якою командував генерал фон Теттау. 1 хоча перед маршем, як свідчив пізніше під присягою Нюрнберзькому трибуналу колишній лікар Хорольського концтабору доктор Фрюхте, він особисто відбирав неспроможних самостійно пересуватися з числа виснажених та поранених, подолати 90-кілометрову відстань пішки по польовій дорозі вдалося далеко не всім.
Цей факт на судовому процесі також підтвердив інший живий свідок на прізвище Блюменштік, якому разом з іншими учасниками маршу довелося подолати увесь шлях до Кременчука. Під присягою він розповів, як їх виводили із Хоролу загонами по 20 чоловік, по 5 у ряд. Євреї, що залишилися в живих, повинні були рухатися попереду, потім йшли комісари, офіцери - всі під дуже суворою охороною, а вже за ними пересувалися полонені інших національностей. Тих, хто намагався отримати будь-що поїсти від цивільного населення, або виходив із строю тут же розстрілювали. Свідок також показав, як лише поряд з ним конвоїри розстріляли 3-х чоловік, знесилених, неспроможних витримувати швидкість, з якою рушила колона. Мертвих залишали лежати по обабіч дороги лицем униз і руками простягнутими уперед. Загальна кількість загиблих, за його підрахунками, повинна була коливатися від 1200 до 1500 чоловік.
За свідченням мешканців села Піщаного, коли колона військовополонених, яка розтяглася на 5 км., досягла села, вони побачили знесилених істот, що мало чим нагадували людей.
Правдивість свідчень підтверджено оприлюдненим на процесі донесенням до штабу групи армії "Південь" і підписаним особисто фон Роком 16 жовтня 1941 року. Ось його зміст: "Марш, організований 24-ю піхотною дивізією, ускладнюється непокорою, спробами до втеч, та слабкістю полонених. Розстріляних та вмерлих від занепаду сил більше 1000 чоловік".(2, 28) А вже 26 жовтня фон Рок підписав наказ, де він висловлював подяку 24-й піхотній дивізії за її участь у переміщенні транспортів військовополонених. Ще більш цинічною пролунала заява колишнього командира цієї дивізії генерала фон Теттау, яку він оприлюднив під присягою теж під час процесу. Він стверджував, що йому нічого не було відомо про розстріли, а потім при перехресних допитах він не зміг навіть пояснити, яким чином фон Року стали відомі ці жахливі факти, що останній навів у своєму донесенні вищому керівництву вермахту.
В розпорядженні Нюрнберзького трибуналу було також представлений звіт фон Рока за серпень 1941 року, наданий головному командуванню сухопутних сил. У цьому документі дослівно відзначено, що "Масова смертність виснажених військовополонених збуджує недружелюбний інтерес з боку населення. Більшість військовополонених непрацездатна із-за втрати сил".(2, 283). В іншому звіті від 21 грудня, текст якого також було оголошено на процесі, з німецькою педантичністю вказана загальна кількість військовополонених, що утримувалася в чотирьох вже згаданих таборах і становила на 20 грудня 1941 року 52.513 чоловік, а з іншого звіту, датованого 13 січня, їх чисельність зменшилася вже до 46.371 чоловіка. У найбільшому - Кременчуцькому шталазі № 346, на кінець 1941 року перебувало 22776 військовополонених, а число померлих у середньому за добу становило в ньому 50, тобто 82 відсотки на рік. І далі цей документ закінчується наступними висновками: "Цілковито очевидно, що перш за все слід майже повністю відмовитися від використання військовополонених на роботах. Лише таким шляхом при одночасному покращенні харчування можливо зберегти по крайній мірі частину багаточисельної робочої сили, яку уявляють із себе військовополонені. В іншому разі слід очікувати, що 48.000 полонених, які знаходяться поки що в районі начальника тилу групи армії "Південь", упродовж декількох місяців щезнуть в наслідок великої смертності і хвороб".
Особливою жорстокістю відрізнялися гітлерівці у своєму ставленні до євреїв. В наказі німецького коменданта зазначалося, що кожен із них повинен зареєструватися в комендатурі і носити на одязі жовту нашивку. Міські євреї були ізольовані в гетто. Кременчужанам під загрозою смерті заборонялося в своїх сім'ях переховувати осіб єврейської національності.
Було встановлено, що фашисти за період свого панування в м. Кременчуці з 9 вересня 1941 р. по 29 вересня 1943 р. замучили шляхом катувань, бійок, мордувань, а також свідомих масових розстрілів близько 60000 радянських жителів. З них до 50.000 - військовополонені, до 8.000 - єврейське населення і до 20.000 інші громадяни. В німецьке рабство за період тимчасової окупації було забрано до 10.000 мешканців м. Кременчука, переважно молоді.
В результаті знищення і угону частини населення на каторгу в Німеччину із 115 тис. довоєнного населення Кременчука залишилося на момент звільнення міста радянськими військами всього 18 тис. мешканців.
Таким чином, у результаті вивчення матеріалів нюрнбергського міжнародного процесу можна зробити висновки, що масштаби злочину, які скоїли фашистські окупанти в Україні взагалі та Кременчуці особливо, адекватні мірі покарання тому, хто ініціював їх. Ось чому п'ятий американський військовий трибунал у Нюрнберзі присудив 28 жовтня 1948 року підсудного Карла фон Рока до двадцяти років ув'язнення.
Але не всі ті, хто здійснював у Кременчуці жорстокий окупаційний режим, понесли відповідні покарання. Як встановила Державна комісія з розслідування актів звірств, що чинили фашистські загарбники у місті Кременчуці та Кременчуцьких таборах смерті, за злочини проти людства повинні були потрапили на лаву підсудних гебітскомісар міста Ротт, його помічник капітан Шурак, представники військової адміністрації капітан Фрорайх, старші лейтенанти Кенік та Вейїр, начальники біржі праці Фромельд та Шаух, шеф паспортного столу при СС Руденфальд.
Шаблій О.П., ШаблійО. О.
Матеріали науково-практичної конференції «Кременчуку 435 років»