Статья п\п-ка 105-го погранотряда г.Чернигов Александр Дудко
извините что Ураинским языком,зато ОРИГИНАЛ

Звитяга і мужність – у спадок молодим
Наприкінці 1941–го – початку 1942-го років німецькі війська, що віроломно напали на Радянський Союз, уже перебували під Москвою. Ворог докладав усіх зусиль, аби прорватися до Волги та Північного Кавказу. Ленінград знаходився у кільці блокади. Саме у ці, дуже важкі для країни дні, між Ладозьким озером та річкою Волхов, навалу фашистів стримувала 54-а армія, яка не мала своїх підрозділів для охорони тилу. Для їх формування в район бойових дій командуванням було направлено оперативну групу на чолі з майором Василем Алексєєвим. Вже 27 січня 1942 року, для комплектування новостворюваної військової частини, в розпорядження оперативної групи прибули дві позаштатні роти окремого батальйону військ НКВС у складі 310 чоловік командного та рядового складу. Того ж дня до їх приєдналися воїни 20-ї та 21-ї прикордонних застав 8-го прикордонного загону. Згодом їх поповнили ще 25 бійців стрілецького взводу.
Саме ці розрізнені підрозділи і стали основою для формування полку. Наказом по прикордонних військах від 15 лютого 1942 року він отримав назву 105-го прикордонного полку військ НКВС з охорони тилу Ленінградського фронту. Його першим командиром було призначено майора Василя Васильовича Алексєєва.
Воїни у зелених кашкетах вели запеклу боротьбу з фашистською агентурою, брали участь у ліквідації диверсантів, які і засилались ворогом у тил діючої армії, виловлювали дезертирів та мародерів. Одним словом, у прифронтовій смузі підтримували належний порядок. У зоні відповідальності полку була і легендарна «дорога життя». Прокладена по кризі Ладозького озера, вона дозволила, затиснутому в блокадні лещата, Ленінграду, не тільки вистояти, а й врятувати життя десяткам тисяч мешканців міста. Під постійними артобстрілами і ворожими бомбардуваннями, на озері, покритому льодом, відбувалось становлення новосформованого прикордонного полку.
У липні 1942 року захисників «дороги життя» було передано Волховському фронту. Коли під натиском Червоної Армії гітлерівці почали відступати, на тимчасово окупованих територіях вони залишали розгалужену мережу своєї розвідувальної агентури. Повсякденне ретельне вивчення прикордонниками прийомів та хитрощів, що застосовував ворог, пошук нових форм та методів служби, дозволяли вести активну боротьбу з диверсантами та забезпечувати надійну охорону тилу військ фронту.
25 квітня 1943 року від імені Президії Верховної Ради СРСР 105-му полку було вручено Бойовий Червоний прапор.
У наступному році полк уже охороняв тил 3-го Прибалтійського, а 13 жовтня, перебуваючи у його бойових порядках, визволяв від фашистів місто Ригу. 31 жовтня наказом Верховного Головнокомандувача Червоної Армії 105-му прикордонному полку було присвоєно почесне найменування – «Ризький». 7 листопада для виконання спеціальних завдань його передислокували до Білорусії. В результаті активних розвідувальних та військових дій підрозділам полку вдалося розкрити всю структуру, організацію та розташування банд формувань, що тероризували місцеве населення. Лише за період з листопада 1944 по березень 1945 року у прифронтовій зоні прикордонниками 105-го полку було затримано майже 3 тисячі злочинців і знешкоджено близько 5 тисяч мін.
З березня 1945 року полк уже виконував нове завдання — охороняв тил 1-го Білоруського фронту. 24 квітня полк, після 140 кілометрового маршу, вийшов на східну околицю Берліна і разом з іншими брав участь у штурмі Рейхстагу. 105-му випала також велика честь – охороняти будинок, де проходила Потсдамська конференція країн-переможців гітлерівської Німеччини.
За зразкове виконання завдань командування в боях з німецько-фашистськими загарбниками при оволодінні містом Берліном і виявлені при цьому доблесть та мужність, полк отримав нову нагороду — орден Червоного Прапора. А в цілому за роки Великої Вітчизняної війни 4 320 військовослужбовців 105-го прикордонного були нагороджені орденами та медалями.
З 1945 по 1991 рік полк, який офіційно став називатися 105-й окремий Ризький Червонопрапорний ордена Червоної Зірки полк спеціального призначення КДБ СРСР, та його підрозділи несли службу на території НДР – в Берліні та його передмістях. У ті роки честь служити у 105-му випадала не кожному, а кращим із кращих.
У 1991 році, у зв’язку з об’єднанням НДР та ФРН у єдину державу, полк передислоковується до Дрогобича, що на Львівщині. Саме в цьому прикарпатському місті 105-й вперше за свою майже п’ятдесятилітню історію отримує під охорону ділянку державного кордону — між Львівським та Мукачівським прикордонними загонами.
А коли вздовж пiвнiчно-схiдних рубежів суверенної України стали створюватися нові прикордонні загони, у березні 1993 року колишній 105-й полк «приписують» до міста Чернігова. Під охорону «зеленим кашкетам» довіряють ділянку кордону в межах Чернігівської та Київської областей. Вже у червні цього року особовий склад загону розпочинає нести службу на державному кордоні в міжнародному автомобільному пункті пропуску «Грем’яч». Таким стало продовження нових прикордонних сторінок колишнього 105-го полку.
Починаючи з 1993 року, через державний кордон України в межах Чернігівської області його вартовими пропущено більше 43 мільйонів громадян та 5,5 мільйонів транспортних засобів. За ці роки затримано більше 13 тисяч порушників державного кордону, з яких — 3,5 тисячі незаконні мігранти. Було вилучено контрабандних товарів на загальну суму 29 мільйонів 570 тисяч гривень та 316 тисяч доларів США, вилучено з незаконного обігу 1 100 кг наркотичних речовин, 567 одиниць зброї та боєприпасів до неї. Досягнуті успіхи – це результат щоденної, безперервної служби сотень військовослужбовців загону – офіцерів, прапорщиків, сержантів та рядових, які вдень і вночі, в нестерпну спеку і лютий холод забезпечують недоторканість довіреної їм ділянки державного кордону.
Літопис бойових та ратних звершень прикордонного загону поповнюється новими яскравими сторінками – успіхами вже нинішнього покоління воїнів у зелених кашкетах. Надійно охороняючи політичні та економічні інтереси незалежної України, вони достойно продовжують кращі традиції особового складу 105-го Ризького орденоносного прикордонного загону.
— Служити в нашому загоні не тільки велика честь, а й велика відповідальність, — зазначає начальник загону підполковник Юрій Самбор. — Тому персонал рівняється на кращих фахівців, серед яких можу назвати офіцерів Сергія Кметюка, Сергія Антонюка, Сергія Лопатюка, Віктора Матвієнка, Костянтина Побережного, Олену Половець, Наталію Савонік, Сергія Хом’юка, Андрія Якименка; прапорщиків — Олександра Чуба, Павла Марусика, Володимира Коробка, Володимира Яблонського, Юрія Зайця, Костянтина Левченка, старшого сержанта Юрія Борисенка, сержанта Олега Коваля та службовців Надію Белякову, Сергія Щербину і багатьох інших. На жаль, всіх не перерахувати. Хочу привітати зі святом усіх колег і побажати їм усього найкращого і в службі, і в житті.
Олександр ДУДКО